Etnodim. “Своя сорочка“

Не в усіх із нас шлях до усвідомлення себе патріотами був рівним і послідовним. Не всі змалечку були звичні до українських традицій, не всім знання й любов до свого коріння передалося в спадок. Багатьом з нас непросто було “продертись” до тієї національної самоідентифікації й любові до всього свого. Наші бабусі ще ностальгували за своєю юністю в срср, мами пережили перебудову, та й ми малі нудилися на уроках укрліту, мріяли про тамагочі та бургер, хотіли побачити світ. І побачили. І от парадокс. Саме сьогодні, коли дім в біді, в багатьох із нас нарешті вповні прорізався потяг до всього свого. Нарешті близькими стали рядки “сумних поетів“, нарешті стало ясно, чого ж “ревів ревучий“. І ось і пагорби рідного міста, і пісні Українського радіо з бабусиного передавача, і навіть речі, які нас дратували колись, як-то міцне слівце продавчині на базарі, чи цар-балкони… Все стало щемко рідним. І як ніколи сьогодні хочеться зрозуміти своє коріння,