Голос трави (1992) | Містична драма

До Вашої уваги на каналі @Film-OK містична драма, яскрава і самобутня картина, насичена філософськими мотивами, яка тривалий час була навіть незнайома українському глядачеві, а у рік виходу не мала повноцінного прокату – «Голос трави». Картина вийшла на екрани у 1992 році, стала яскравим свідченням, що в кіно є місце українському кінематографові, що в цьому напрямі працюють справжні генії. Виробництво фільму велося на Одеській кіностудії. Режисеркою проекту стала Наталія Мотузко. Це був другий фільм режисерки, знятий на Одеській кіностудії і він був натхненний визначною літературною основою – творчістю Валерія Шевчука. За сюжетом, до старої відьми Жабунихи (Раїса Недашківська) приходить молода дівчина (Ольга Сумська), яка просить ту передати їй володіння чарами, адже чаклунка покликала її уві сні. Стара розуміє, що прийшов її кінець, та вона не в силі зупинити магічний цикл, тому погоджується. Поступово втрачаючи можливість володіти руками та ногами, вона вчить свою наступницю бачити те, чого не можуть бачити звичайні люди – фантастичних істот та духів; показує, як діставати з неба зірку та за допомогою її отримувати гроші та, врешті-решт, вчить варити зело та розуміти мову трави, щоб вміти лікувати нею. Разом з тим, Жабуниха навчає дівчину чаклунської мудрості, настановляє її творити добро у світі, стерегтися зла, бути справедливою і змиритися зі свою приреченістю на нерозуміння людьми та самотність, щоб пізніше відійти, злившись з природою і з молодою відьмою воєдино. Знімальна група: Автор сценарію та режисер-постановник: Наталія Мотузко Оператор-постановник: Володимир Вернигор Художник-постановник: Володимир Євсіков Художник по костюмах: О. Оборотова Художник по гриму: Павло Орленко Звукорежисер: Олександр Піров Монтажер: Ірина Кондогеоргі Режисери: О. Боковиков, Л. Горі Оператор: І. Максименко Комбіновані зйомки: оператор — С. Богданов, художник — В. Маляренко Композитор: Володимир Губа Директор фільму: Вікторія Петрина Актори: Раїса Недашківська Ольга Сумська Сергій Севастьянов Сергій Тарасов Володимир Міняйло Нелє Савиченко І. Сумський Л. Заславський Загалом, для “Голосу трави” характерна язичницько-пантеїстична філософія з її космогонією (зірки, які можна взяти в долоню), вітаїзмом, єдністю та циклічністю всього сущого, що особливо підкреслюється мальовничими картинами природи Полтавщини, де і знімався фільм. На її тлі, гармонійно існують фантастичні істоти, зокрема Домовик, чий образ взятий з іншої Шевчукової новели під назвою “Дорога”, проте у своїй іпостасі філософа, що прагне мандрів, він з’являється лише на початку, а далі виконує роль такого собі пасивного спостерігача, який не впливає на основні події, і лиш іноді зустрічається з жінками, зокрема з молодшою, яку він мало не закохано називає “лялею”. Присутні тут також персоніфіковані людські якості, які показані вельми колоритно – так, Радість – постає у вигляді веселого гарячого яблука, Сумнів – великої антропоморфної квітки, а Біда – сірого обдертого чоловіка, що плентається за возом. Усе перечислене, а також вдала акторська гра, хороші та змістовні, хоч і не позбавлені книжного пафосу діалоги, красиві декорації відьминої хати та дому-домовини, де знаходилися мерці, і атмосферна музика Володимира Губи, яка змінювалася від життєствердної симфоніки до моторошного ембієнту”, створюють враження, що події відбуваються в архаїчні язичницькі, а то й доязичницькі часи, коли все навколо вважалося одухотвореним і священним…руйнують цю ілюзію люди – селяни, які вважають чаклунок представницями нечистої сели, хоча й користуються їхніми послугами, що вказує на те, що події фільму відбуваються у християнську добу. Елементи християнського світогляду у фільму теж, хоч вони видаються доволі незвичними: так, Жабуниха протиставляє чарівниць “чортяці”, під чим вона має на увазі усі злі помисли та вчинки, що творять люди, та закликає свою ученицю з ними боротися. Чи не найвдаліший приклад українського релігійного синкретизму. Другий фільм Наталі Мотузко, знятий на Одеській кіностудії — це приклад того, чим насправді могло стати українське поетичне кіно. Саме в цій картині одну зі своїх перших ролей зіграла тоді ще початківиця Ольга Сумська, а роль старшої чаклунки дісталася видатній українській акторці Раїсі Недашківській. Саме на подібному перетині поколінь з’явилося унікальне феміністичне кіно, яке, зокрема, отримало схвальні відгуки на Берлінському кінофестивалі, де відбулася світова прем’єра. Звісна річ, такого письменника, як Валерій Шевчук передати екранізаціями до кінця неможливо – його густа, барвиста мова з оригінальними образами-символами залишиться неповторною, проте робота Наталії Мотузко є достойною спробою візуально передати художній світ Майстра психологічної та готичної прози. Вона дає відчути ту гармонію між природою та людиною, яку ми колись втратили, повернуться до коріння та збагнути ту мудрість, яку так і ніколи не розуміли.