H02. Богдан «Слон» Головченко — Зоряна канонада

Коли сидиш над прірвою в диму Ледь стримуючи напади нудоти, Вдивляючись у опівнічну млу, Де біснуваті друзі-ідіоти Шаманські мандри згадують твої, Стає на мить примарно зрозумілим Що зірки на морськім глибокім дні Зірвалися з хиткого небосхилу Аж зовсім не даремно, Й залюбки Прохаючи тебе замружить очі І відпустивши серпню всі гріхи, Заледве впасти в простір злої ночі! Підтримати веселий зорепад Сміливим прикладом, миттєво загубивши Останні мізки на посталих в ряд Зубатих скелях у солоній тиші!... ...Не ворушись... Летить іще одна — Вона тебе підслухала напевне І зістрибнула з свого анти-дна - Лови її руками й пести ревно! Та потім знову хочеться хильнуть, Піти до друзів, щоб із ними пихнуть І зірку показати їм свою - Загадане — здійсниться! Світ затихне...