Байка «Муха і Порося»

МУХА І ПОРОСЯ Розсердилося Порося на Муху, Бо та порушила солодкий сон: Залізла глибоко йому у вухо- Подібного не стерпить навіть Слон! Тому обурено тепер кричало І гнало зі свинарника її: «Невже тобі гноярки стало мало, Що прилітаєш ти щодня сюди?! Не буду більше тут тебе терпіти! Побачу, враз ногою розтопчу!» Комаха ж сіла тихо на корито Й свинячу їжу їла досхочу. Те, накричавшись, знов-таки заснуло. (Багнюка- найприємніший лежак.) І сита Муха про конфлікт забула, З розгону сіла на слизький «п’ятак». Так і живуть, хоч сваряться порою, В хліві одному Муха й Порося. Об‘єднує обох любов до гною, У ньому- щастя й доля їхня вся! Кому комфортно у гріховних справах, На інших злитися не має права!