ВСЯ ПРАВДА ПРО ХОЗАРІЮ! Лекція історика Олександра Палія

Моя книга “Історія України“ англійською мовою в кіндл-форматі - Якщо Вам подобаються мої відео або книги, Ви можете це підтримати: Фрагмент лекції історика Олександра Палія, автора книг “Історія Укрїни“, “Ключ до істоії України“, “Короткий курс історії України“, “Збагнути Росію“, “25 перемог України“ та ін.: “...Перша достовірна згадка про хозарів з’явилася приблизно тоді ж, коли й перші згадки про Русь. Псевдо-Захарій Ритор, середина 6 століття н.е.: «Ауангур, народ, що живе в наметах, аугар, сабір, бургар, куртаргар, авар, хазар, дірмар, сірургур, баграсік, кулас, абдел, ефталіт - ці тринадцять народів, живуть в наметах, живляться м’ясом худоби і риб, дикими звірами і зброєю... На захід і на північ від них (живуть) амазонки, жінки з однією груддю, вони живуть самі по собі і воюють зі зброєю і на конях. Чоловіків серед них не знаходиться, але якщо вони бажають народити, то вони відправляються мирно до народів, що мешкють поряд з їхньою землею і спілкуються з ними близько місяця та повертаються в свою землю. Сусідній з ними - народ Рос, чоловіки з величезними кінцівками, у яких немає зброї і яких не можуть носити коні через їхні кінцівки». Оця згадка про те, що русини пересуваються без коней, присутня у дуже бгатьох наступних повідомленнях арабів і персів про Русь. Деякі з них писали, що якби Русь вилізла на коней, то перемогла б усі народи. Шараф аз-заман Тахір ал-марвазі, 1120-ті рр., про події Х-ХІ ст.: «І вони (тобто русь) народ сильний і могутній, і ходять у далекі місця з метою набігів, а також плавають вони на кораблях у Хозарське море (на Каспій), нападають на їхні кораблі й захоплюють товар. Хоробрість і мужність їхні добре відомі, так що один з них рівноцінний багатьом з інших народів. Якби в них були коні й вони були вершниками, то були б найстрашнішим батогом для людства»... Перський історик Бал-амі, 10 століття, про події 644 року на Каспійському морі. Він дає цитату місцевого володаря Шахріяра правителю арабів, які тоді якраз захопили Персію. Замість данини Дербент зобов’язали військовою службою - стежити, щоб з півночі не вдерлися хозари і руси: «Я перебуваю між двома ворогами: один - хазари, а інший - руси, які суть вороги цілому світу, особливо ж арабам, а воювати з ними, крім тутешніх людей, ніхто не вміє. Замість того щоб платити данину, будемо воювати з русами самі і власною зброєю, і будемо утримувати їх, щоб вони не вийшли зі своєї країни»... Літописна легенда про те, як у давнину хозари прийшли брати данину з киян, вочевидь, записана не пізніше 11 століття, оскільки згадує, про те, що хозари “й досі“ платять данину князям Русі. Останні згадки про державність хозарів - це початок 11 століття. Хозари отримали по мечу з кожної хати, на що їхні старійшини пророчо сказали, що це “недобра данина“, бо, мовляв, хозари здійснили свої завоювання шаблями, гострими з одного боку, а в киян мечі гострі з обох боків, тож вони братимуть данину і з інших, і з самих хозар... З 60-х рр. ІХ ст. поляни, а слідом за ними й сіверяни виходять з під впливу Хозарії й припиняють платити хозарам данину. Ось як повідодляє про це літопис: “У рік 6392 [884]. Пішов Олег на сіверян, і переміг сіверян,  і наклав на них данину легку. І не велів він їм хозарам данину давати, сказавши: «Я їм супротивник, і вам нічого давати». У рік 6393 [885]. Послав Олег [послів] до радимичів, питаючи: «Кому ви данину даєте?» Вони ж сказали: «Хозарам». І мовив їм Олег: «Не давайте хозарам, а мені давайте». І дали вони Олегові по шелягу, як ото й хозарам давали“... З “Книги шляхів і держав“ Ібн-Хаукаля (писав близько 976-977 р. після Різдва Xристового): “Хозари мають також місто, зване Самандар, яке розміщене між ним і Баб-аль-абваб. У цьому місті було багато садів, кажуть що воно містило близько 40,000 виноградників. Його заселяли мусульмани та інші; вони (мусульмани) мали в ньому мечеті, християни - церкви і євреї - синагоги. Але руси напали на все це, також зруйнували все що було по річці Ітіль, що належало Хазарам, булгарам і буртасам, і оволоділи ним. Мешканці Ітилі втекли на острів Баб-аль-абваб, а частина їх живе на острові Сіа-Ку в страху. Житла їхні були хатини, а споруди їхні плелися з дерева і замазувалися зверху»...