Вбиті голодом можуть жити у твоїй памяті

Ще не так давно про Голодомор в Україна згадувати не можна було. Запитай своїх батьків, що чули вони про страшний голод 1932-1933 в часи своєї юності? Запитай у батьків своїх батьків, чи могли вони відкрито пом’янути невинних жертв на громадському зібранні? Чи могли вони залишити там свою свічку в пам’ять про загиблих? Нам забороняли пам’ятати. Бо передана поколіннями пам’ять починає ставити питання, шукати відповідь, а знайдена відповідь - вимагає дії. Сьогодні пам’ятати простіше, ніж українцям попередніх поколінь. І діяти - також. Це завдяки тому, що у складніші часи наші попередники, не зважаючи на небезпеки, утиски і ризики, пам’ятали: спочатку потайки, пошепки, але чимраз голосніше і відважніше. Логіка очевидна: якщо тобі байдуже, якщо ти полінуєшся прийти і запалити свічку пам’яті, чи хоча б поставити її у себе у вікні в День пам’яті жертв Голодомору - це буде мовчазна згода з тими, хто спочатку організував геноцид, а потім робив усе можливе, щоб в