Верховина - Михайло Зазуляк, New York City, April, 1925

Верховино, світку ти наш, Гей, як у тебе так мило! Як ігри від пливе тут час Свобідно, шумно, весело: Ой нема то, краю, краю, над ту Верховину Коби мені погуляти хоч одну годину. З верха на верх, а з бору в бір, З легкою в серци думкою; — В чересї кріс, в руках то пір, Буяє леґінь тобою Задудніли сіромахи в полонині чути, Як жеж тебе Верховино тяжко позабути. Що то є нам Поділля край? Нам Верховина Поділля. А бори - степ, ялиця - май, А звіра голос - весіллє Ой на Кути дороженька, на Кути, на Кути, Бувай любко здоровенька, бо іду в рекрути.