Кузьма Скрябін.Реквіем.

Серце крається від болю... Нестерпного... Невимовного... Свідомість відмовляється сприймати... Надто важко, щоб повірити... Ніби рідної людини не стало... Мабуть, усім він був таким близьким, наче рідним, проникаючи в душі своєю щирістю. Він жив у наших душах. Він був правдою, у якій багато з нас не наважувались зізнатися самі собі. Водночас оптимізмом і веселою вдачею, наче білий птах легким крилом, струшував з сердець пекучі вуглинки печалі й тривог. Він був світлою, доброю, веселою людиною. Може, й не хотів би стільки суму і сліз бачити тепер у наших очах, тяжкої туги у серцях з висоти Небес Вічності, куди безжально забрала його від нас доля. Доля?... Містика?... Підступність?... Навряд чи коли знатимемо достеменно…