Криниця.

Край села криниця поросла мохами, Стежка до криниці вкрилась лопухами. Струхнута цебрина* і відра немає, Вітерець тихенько ланцюга гойдає. А колись на вигін, попри цю криницю, Хлопці і дівчата йшли на вечорниці. Попід ясні зорі й місяць сріблоокий, Вів свою дівчину парубок високий. До свого серденька пригортав кохану. Руки доторкались до тонкого стану. Кучері шовкові падали на очі, Калат́ало серце в грудях до півночі. Зорі задивлялись у відро з водою, Дівчина сміялась, кликала з собою. Ковшиком долоньки брала ту водицю, Він схилявся низько, щоб із рук напиться. Та вода холодна тамувала спрагу, Силу додавала хлопцеві й відвагу. Мокрими устами цілував дівчину, Соромливо місяць втупився в цебрину. Світанкові роси несли запах м’яти, Та обіймів ніжних їм не розірвати. Сонні молодиці вже ішли по воду, Хлопець надивитись все не міг на вроду. Літо промайнуло, відступила спека, Хлопець то